Фалунь Дафа в Україні і в світі

Як Юй тричі проходив повз свого будинку

Тільки-но Юй одружився в Тайсані із Тушань-ши, четвертого дня отримав він веління правителя Шуня втихомирити потоп. Як пішов — тринадцять років не повертався. Здавна кажуть: «Тричі повз свого будинку проходив, та не зайшов».

Великий Юй. Ілюстрація С.М. Яна/The Epoch Times

Першого разу пройшов Юй вранці біля своїх воріт. Ще здалеку почув, як його мати, Сюцзі, свариться:

— Батько води приборкував — під горою Юйшань загинув. Син води утихомирює — чотири роки не повертається. Батько — невіглас, а син — повний дурень!
Тут із будинку долинув дитячий плач. Мати Юя знову почала лаятися:
— Хоч із трьох років до старості голоси — однаково батька не докличешся! Хочеш плакати, йди до батька, не ятри моє серце!

А потім почувся голос Тушань-ши — це вона дитину втішала. А мати Юя ще більше стала лаятися:

— Тільки-но заміж вийшла, через чотири дні й чоловік пішов. За чотири роки не знайшовся. Тільки й назва «молода дружина», а на ділі — при живому чоловікові вдова.

Долинуло зітхання Тушань-ши.

Хотів уже Юй до будинку зайти, привітатися, та побоявся розсердженої матері: утягне в суперечку, ще не відв’яжешся. Втихомирювати води — справа важлива. Як можна через сімейні справи гаяти час? І він попрямував від воріт.

Другого разу Юй повз свого будинку опівдні проходив. Напередодні вночі Юй усе про дім думав, долала його туга. Ще не розвиднилося, а він верхи додому помчав. Скаче, скаче, голод допікає. До полудня на горбок неподалік від будинку піднявся. Юй зупинив свого білого коня з пишною гривою, глянув — над будинком білий, як молоко, димок в’ється. Подумав:

— Над вогнищем димок, отже, вдома все спокійно.

Тут ще півень закукурікав, рознісся його відгомін далеко навкруги. Чути було, як хрюкають поросята. Заспокоївся Великий Юй, відчув полегшення. Став пальці загинати, рахувати, скільки років, як рідні місця покинув, «спиною до рідної криниці повернувся», — вийшло сім років.

Тут із будинку раптом долинув веселий сміх його матері, Сюцзі, а потім і її збуджений голос:

— Онучку, а якщо твій батько повернеться та не впізнає тебе, як бути?
— Не впізнає, поб’ю його.
— Навіщо ж його бити? — почув Великий Юй ніжний голос своєї дружини.
— А він хіба не заслужив, якщо свого сина не впізнає, — хмикнув хлопець, — поб’ю до напівсмерті!

— Золотку, — сказала мати Юя, — характер у тебе як у бабусі! — і знову розсміялася.

А Юй задумався:
— Минулого разу повз будинок проходив — лайка, плач, зітхання — усе ж не зайшов, цього разу вдома все гаразд, то нащо заходити?

Об’їхав він навколо будинку й помчав далі потоп втихомирювати.

Третього разу проходив він повз своїх воріт під вечір. Було це ще через чотири роки. Того дня він неподалік од будинку водні шляхи прокладав, ось майнула думка, чи не навідатися додому. Та, як на лихо, погода не задалася: опівдні закучерявилися хмари, загриміло, хлинула злива, немов у Небесної ріки дно продірявилося! А Великий Юй, голодний, усе вперед їде, поспішає. Увечері лише рідні ворота вдалині побачив. Зрадів Юй: відпочину вдома, подивлюся на рідних, уже десять років як з ними розлучився, просушу одяг, поїм — ось буде добре.

Під’їхав на своєму коні Юй майже до самісіньких воріт, глянув — під козирком даху дев’ятирічний хлопчик мотикою з-під галереї воду відводить, шлях їй прокладає. Побачив хлопчик незнайомця й крикнув крізь шум дощу:

— Агов, дядьку, чи не бачили ви мого батька?

А Великий Юй навмисне питає:

— А хто твій батько?

— Та Великий Юй. Дядечку, віднесіть йому листа, хай він додому повернеться нас провідати, допоможе мені канавку уздовж галереї прорити.
Тут із будинку почувся голос матері Юя:

— Ах ти, бісеня! Не мели дурниць! Твій батько в Піднебесній потоп утихомирює, лиш зараз у нього справи на лад пішли, а ти його додому кличеш канавку копати.

За нею і дружина Юя голос подала:

— Бабуся правду каже, нехай батько спершу потоп втихомирить, а потім додому повертається.

— Гаразд, — підхопив хлопчик, — хай батько води втихомирить, а потім додому прийде.

Почув ці слова Великий Юй, зрадів:

— Добре, — сказав він хлопчикові, — неодмінно передам твої слова Великому Юю!

Повернувся Юй, скочив на коня, і виніс його нетерплячий кінь назад на дорогу.

Тринадцять років минуло, як Юй води втихомирювати відправився, скільки гір виходив, скільки річок перетнув, всюди свої сліди залишив. А про те, як Юй тричі повз свій будинок проходив, та ні разу не зайшов, дотепер такого вірша повторюють:

Першого разу до воріт підійшов — лайку почув.
Другого разу до воріт підійшов — сміх почув.
Третього разу повз ворота проходив — усний лист забрав.
Тільки коли потоп приборкав, повернувся додому.

Цитується за виданням: Юань Ке «Міфи Стародавнього Китаю»

  • медитація Фалунь Дафа онлайн
  • Популярне