Фалунь Дафа в Україні і в світі

Исторія Ду Цзичуня (частина 2): випробування в удосконаленні

Випробування в удосконаленні

Побачивши Ду, старий перестав грати на флейті й повів його на пік Юньтай гори Хуашань (священна гора даосизму, яка височіє в сучасній провінції Шеньсі).

Подолавши коло 20 кілометрів, вони прийшли до прекрасного храму, навколо якого літали журавлі і пливли сяйні хмари. Посеред головного залу стояла алхімічна піч заввишки 9 м, і пурпурне світло, що виходило від печі, освітлювало весь зал. Навколо печі, яку охороняли Лазурний дракон і Білий тигр, стояли дев’ять нефритових дівчат.

З настанням вечора старий одягнувся вже не у звичайний одяг, а в червону даоську накидку й золоту даоську шапку. Він дав Ду три пігулки, схожі на білі камінці, і стакан вина і велів їх ковтнути.

Потім він поклав шкуру тигра біля західної стіни залу й велів Ду сісти обличчям на схід. «Сиди мовчки, — застеріг він Цзичуня, — навіть якщо побачиш богів і дияволів, посланців пекла, диких звірів чи своїх близьких, котрі знемагають під тортурами, знай, що все це лише ілюзія. Не рухайся й не бійся, вони не заподіють тобі жодної шкоди. Гарненько запам’ятай мої слова».

Тільки-но даоський священник пішов, Ду почув зовні крики людей і гучне іржання коней: по горах і долинах мчала сила-силенна солдатів із розгорнутими прапорами і блискучими списами. Серед них був високий чоловік, який називався великим полководцем. На ньому були яскраві золоті обладунки, як і на його коні. Його охороняли кількасот солдатів з мечами та луками в руках.

Вони підійшли до храму і крикнули Ду: «Хто ти такий? Тут великий генерал. Як ти посмів не схилити коліно!»

Кілька стражників направили свої мечі на Ду й запитали, як його звуть і що він тут робить. Ду мовчав.

Охоронці розсердито закричали: «Убийте його! Пронизайте його стрілами!»

Ду залишався дуже спокійним, ніби нічого не чув. Зрештою, розгніваний генерал і його воїни подалися геть.

Трохи згодом зграї лютих тигрів, драконів, левів, гадюк і отруйних скорпіонів кинулися до Ду, ніби хотіли розірвати його на шматки та з’їсти. Деякі стрибали вперед і назад через його голову, показуючи свої гострі зуби й кігті, але Ду залишався спокійним і безмовним. Через деякий час змії та звірі безслідно зникли.

Раптово вперіщив дощ з оглушливим громом і блискавками. Стало темно. Цієї миті на нього покотилося велике пекуче вогняне колесо. Воно засліплювало, і Ду ледве тримав очі відкритими. За мить двір наповнився водою більш як три метри. Грім і блискавка посилилися, що аж двигтіла земля. Здавалося, ніби гора звалилася, а річка потекла назад.

Вмить високі хвилі ринули туди, де сидів Ду. Пам’ятаючи про слова даоського мудреця Ду сидів прямо не кліпнувши оком.

Трохи згодом генерал у золотих обладунках повернувся з гуртом жахливих привидів із пекла. Перед Ду поставили котел з окропом. Привиди зі списами й залізними вилами в руках погрожували Ду: «Назви нам своє ім’я, і ми тебе відпустимо, а коли ні, то кинемо в котел!»

Ду мовчав.

Потім примари привели дружину Ду і прив’язали її до підніжжя сходів. «Скажи нам своє ім’я, і ми її відпустимо», — кричали примари. Та Ду мовчав.

Привиди почали бити його дружину, а потім колоти її тіло ножами і пронизувати стрілами. Вони палили її, обливали окропом, і всіляко катували. Від нестерпного болю дружина кричала Ду: «Хоча я негарна, незграбна й не гідна тебе, я була твоєю дружиною десять з гаком років. Тепер демони привели мене сюди й мучать. Не можу більше цього виносити! Я лишень сподіваюся, що ти скажеш що-небудь, щоб мене пожаліли. Як ти можеш бути таким безжальним? Як ти можеш спокійно на таке дивитися?»

Його дружина гірко плакала. Проте Ду залишався спокійним, немовби нічого не бачив і не чув.

«Добре, — сказав генерал, — у мене є інші способи впоратися з цим завданням!» Він наказав демонам принести залізний напилок, і почав сантиметр за сантиметром відривати плоть від її ніг. Дружина Ду волала від болю. Проте, Ду навіть не глянув на неї.

«Ця людина — майстер чорної магії, — сказав генерал, — йому не можна дозволяти залишатися в людському світі!» Потім він наказав своїм охоронцям обезголовити Ду. Після того, як Ду вбили, його душу доставили правителю Пекла.

«Я бачу лиходія на піку Юньтао, — сказав цар Пекла, тільки-но побачив Ду. — Киньте його в Пекло!»

У пеклі Ду переніс всілякі тортури: його варили в котлі з олією, мучили в залізній клітці, протикали залізними голками, кидали в багаття і змушували ходити по ножах і мечах. Але все ж Ду пам’ятав, що сказав йому даоський священник, і витримав усе це беззвучно.

Потому солдати-демони повідомили царю Пекла, що до Ду були застосовані всі засоби тортур, але він не здався.

«Це злий і порочний чоловік. Йому не можна дозволяти бути чоловіком. Нехай в наступному житті він буде жінкою!» — оголосив правитель Пекла.

Незабаром Ду переродився дівчинкою в сім’ї Ван Циня, судді округу Шанфу в префектурі Сун. Ду ріс хворобливою дитиною з дня свого народження, його постійно лікували голковколюванням і гіркими травами. Він також потрапляв у вогонь й іноді падав із ліжка, і відчував нескінченні страждання. Однак ні слова не проронив.

Йшли роки, Ду перетворився на дуже вродливу дівчину, але так само мовчав. Сім’я Вана думала, що їхні дочка дурна, і їхні родичі також ображали та знущалися з неї. Але Ду й далі зберігав мовчання.

Джерело

  • Чому існують люди

    Купити книгу Чжуань Фалунь а Україні
  • медитація Фалунь Дафа онлайн
  • Ми в соцмережах

    facebook підпишись instagram підпишись twitter підпишись
  • Популярне

    pic
    pic
    pic
    pic
    pic
    pic
    pic