Благочестивий китайський імператор-буддист

У період Південних династій у Китаї процвітав буддизм. Так склалося здебільшого тому, що перший імператор династії Лян У Ді (ім’я при народженні Сяо Янь, 464—549 рр. н.е.) сприяв розквіту китайської буддистської культури, поширенню конфуціанства й божественної культури Китаю.

У Ді був благочестивим буддистом. Він не тільки поширював буддизм по всій країні, але і сам старанно удосконалювався по буддизму і в управлінні справами держави дотримувався буддійських заповідей. За доброчесність і високу мораль його нарекли «імператор Бодхісатва».

Сяо Янь перебував на троні майже півстоліття, і в цей час країна процвітала, народ жив в умовах розвитку культури й економіки. Навіть ворожі країни на півночі це дуже вражало, й вони багато в чому брали приклад з імператора У Ді.

Ставши імператором, Сяо Янь домігся великих політичних успіхів. Він виніс урок із падіння держави Південна Ці, тому старанно займався державними справами. Вранці він вставав рано незалежно від погоди й пори року й переглядав петиції та офіційні документи. Взимку його руки іноді так замерзали, що шкіра на них лопалася, але він ніколи не скаржився.

Імператор У Ді у побуті дотримувався аскетичності. Так, згідно з історичними книгами, він три роки носив один і той же головний убір і два роки користувався однією і тією ж ковдрою, перш ніж замінити їх на нові; їв вегетаріанську їжу і приділяв мало уваги їжі; носив один і той самий одяг навіть після того, як його кілька разів прали. Одяг його був бавовняним, а не шовковим, бо при виробництві шовку доводилося вбивати дуже багато шовкопрядів, що не відповідало буддійській забороні на вбивство живих істот. Він їв один раз на день, здебільшого овочі, а коли був дуже зайнятий, щоб вгамувати голод, їв кашу. Жодного разу не вживав алкоголь і не слухав музику для задоволення, хоча сам був майстерним музикантом. Він був «найнещаснішим» імператором у китайській історії.

Щоб дізнаватися корисні думки та поради людей і якнайкраще використовувати талант народу, він наказав встановити біля воріт імператорського палацу два ящики: один називався «Бан Му Хань», інший — «Фей Ши Хань».

Якщо гідні чиновники або талановиті люди не отримували належної винагороди чи підвищення по службі, вони могли покласти свої листи зі зверненням в ящик «Фей Ши Хань». Якщо прості люди хотіли зробити важливі зауваження про державні справи чи внести пропозиції, вони могли покласти свої звернення в ящик «Бан Му Хань».

Сяо Янь надавав великого значення підбору та призначенню чесних і добросовісних чиновників — часто викликав їх до двору, щоб нагадати їм, що їхній обов’язок — служити країні й народу.

Щоб поліпшити управління державою, імператор постійно надсилав свої укази по всій країні. Якщо чиновники в невеликих повітах домагалися великих досягнень, їх призначали в більші округи, а хороших чиновників великих округів також підвищували на посаді й так далі. Завдяки такій розумній політиці сільське господарство, шовкова й текстильна промисловість та торгівля процвітали.

Як У Ді заслужив титул «імператор Бодхісатва»

У перші роки правління, проводячи велику частину свого часу в боях, імператор не встигав відвідувати храми, запалювати ладан і виражати повагу Будді. Але, ставши імператором, дуже серйозно ставився до поклоніння Будді та відвіданню храмів, і такі заходи стали важливою ритуальною діяльністю в його державі.

У 504 році нашої ери, через рік після того, як Сяо Янь став імператором У Ді династії Лян, він повів 20 000 ченців і мирян у Чун’юньский павільйон залу Чун’юнь і написав рядки «Ши До Фо Вень», заявивши в них про свою щирість у поклонінні Будді.

Керуючи народом, імператор проявляв велике співчуття до людей і щоразу, коли суд присуджував злочинця до страти, багато днів сумував. У більш пізні роки він хотів стати монахом і чотири рази (у 527, 529, 546 і 547 роках) здійснював церемонію передачі себе в служіння Будді в храмі Тунтай, найбільшому храмі міста Цзянькан. Згодом йому дали прізвисько «імператор Бодхісатва».

Імператор У Ді дійсно заслужив титул «імператор Бодхісатва». Він наказав спорудити безліч храмових веж і статуй Будди та поширював буддизм під час свого правління. Столиця країни (Цзянькань), яка займала територію в 70 кілометрів на кожному напрямку, мала понад 500 храмів із численними павільйонами й пагодами. Династія Лян мала населення в п’ять мільйонів осіб, а число ченців і черниць лише в Цзянькані досягло 100 000 осіб. В інших повітах і префектурах також було багато монахів і монахинь.

Поряд із буддизмом у державі традиційне конфуціанство також досягло вершини свого розвитку.

У часи правління Сяо Яня розквітала й китайська література. Серед відомих письменників того часу є Сяо Тун (який написав «Вибрані твори Чжаоміна»), Шень Юе (автор «Сун шу», книги про епоху династії Сун), Сяо Цзілян (який написав «Нань Ці шу», історію Династії Південна Ці), Лю Се (автор трактату «Вень-синь дяо-лун»), Чжун Жун (автор «Ши Піньо», категорії віршів), а також багато інших відомих учених. Рівень літератури часів династії Лян може зрівнятися лише з квітучими династіями Тан і Північна Сун.

Два сини Сяо Яня також стали імператорами — імператор Цзянь Вень-ді (ім’я при народженні Сяо Ган) та імператор Юань-ді (Сяо і).

Джерело